«

»

Лют 17

Останні “білі плями” планети (географічні відкриття кін. XVIII – поч. XXI століть)

Наприкінці XVIII століття світ на карті мав обриси близькі до сучасних. Та внутрішні райони континентів, полярні регіони та глибини океанів залишалися “білями плямами”. Люди, керуючись науковими, регілійними та комерційними цілями, прагнули освоїти планету цілком, до останнього її клаптика.

Однією із таких “плям” були північні та внутрішні території Північної Америки. Вкриті лісами та болотами споконвічні землі індіанців та ескімосів залишалися загадкою для географів. Шотландський мандрівник Александр Маккензі став першим європейцем, хто ризикнув дослідити ці землі. Його подорож річками та озерами через континент відбулася у 1792-1793 роках.

МАККЕНЗІ маршрут географічні відкриття

Маршрут експедиції Маккензі

Александр фон Гумбольдт — видатний німецький вчений, “батько ботанічної географії”, який став ключової фігурою в розвитку природничої науки XIX століття. В 1799-1804 роках він разом із французьким ботаніком Емі Бонпланом та бригадою інших вчених здійснив подорож по Латинській Америці, досліджуючи живий світ, гідрографію, рельєф та народи басейнів Амазонки та Оріноко. Результати експедиції були настільки грандіозними, що її назвали “другим відкриттям Америки”. За матеріалами цих та інших досліджень Гумбольдт створив кількатомну працю “Космос”, де вперше фундаментально описує устрій географічної оболонки.

ГУМБОЛЬДТ БОНПЛАН маршрут географічні відкриття

Маршрут експедиції Гумбольдта і Бонплана

Чарльз Дарвін — інший визначний натураліст XIX століття. Його теорія еволюції визначила розвиток природнознавства на наступне століття. Дарвін провів 5 років (1831-1836 рр.) у навкоосвітній експедиції на кораблі “Бігль” під командуванняв Роберта Фіцроя, під час якої була зібрана величезна кількість наукового матеріалу. Перебуваючи на Галапагосах Дарвін помітив, що на різних островах архіпелагу черепахи та пересмішники одного виду мають зовнішні відмінності. Це наштовхнуло вченого на ідею природного добору, який визначає біорізноманіття на планеті.

Внутрішні райони Азії залишалися незвіданими до середини XIX століття. Останнім, хто активно мандрував цими краями ще півтисячоліття тому був Марко Поло. До кінця століття, зусиллями російських дослідників Петра Семенова-Тянь-Шанського та Миколи Пржевальського, тисячі квадратних верст пустельної та гірської Азії були нанесені на карту, відкриті нові гірські хребти, перевали, річки, озера та види тварин.

СЕМЕНОВ ТЯНЬ ШАНЬСЬКИЙ ПРЖЕВАЛЬСЬКИЙ маршрут географічні відкриття

Маршрути експедицій Семенова (жовтий) і Пржевальського (зелений)

Та ще більшою загадкою та спокусою для європейців були центральні райони Африки. Міссіонерська та колонізаторська активність британців та французів, головних загарбників континенту, призвела до визначних наукових здобутків у регіоні. Освоєння “чорного континенту” перш за все пов’язане з іменами британців Девіда Лівінгстона та Генрі Стенлі. Однією із задач Лівінгстона був пошук витоків головної водної артерії Африки, Нілу. Зробивши ряд географічних відкриттів, зокрема водоспад Вікторія, він загинув у джунглях, так і не закінчивши справу. Але це зробив Генрі Стенлі — журналіст, якого прислали для пошуки пропавшого колеги та який загорівся ідеєю дослідження невідомих земель.

ЛІВНГСТОН СТЕНЛІ маршрут географічні відкриття

Маршрути експедицій Лівінгстона (фіолетовий) та Стенлі (синій)

Антропологія кінця XIX століття відстоювала думку про нерівність всіх людей, ставлячи європейців на вершину еволюціного розвитку. Зокрема, чорне населення екваторіального поясу вважали пеехідним підвидом між мавпами та людиною розумною. Російський мандрівник українського походження Микола Миколайович Миклухо-Маклай заперечував це. Провівши більшу частину свого життя в подорожах, досліджуючи народи Азії, Австралії та Океанії, зокрема папуасів, він стверджував зворотнє — всі люди однакові. Один з берегів Нової Гвінеї був названий на честь свого дослідника Берегом Маклая.

МИКЛУХО МАКЛАЙ маршрут географічні відкриття

Маршрути експедицій Миклухо-Маклая

На кінець XIX століття Америка, Азія та Африка вже були грунтовно вивчені. Але на карті світу зосталися ще дві буквально білі плями. Це полярні регіони — Арктика та Антарктика. Стримуючим фактором в досліджені цих країв були холод та крига: ні кораблі, ні техніка, ні люди не витримували настільки суворих природних умов. Гудзон, Баренц, Франклін — ці та інші сміливці поплатилися життям, підкорюючи Арктику. Нові герої з’явилися на зламі століть.

Віднайдення північного морського шляху з Європи до Китаю та Індії було однією з найбільш авантюрних мрій географів протягом кількох столітть. Першим, хто таки пройшов підступними арктичними льодами став видатний норвезький полярник Руаль Амундсен у 1903-1906 роках.

АМУНДСЕН АРКТИКА маршрут географічні відкриття

Маршрут експедиції Амундсена

Після відкриття всієї крупної суші планети, географічні сенсації були майже спортивного характеру, зокрема досягення найнедоступніших точок планети: полюсів, морських глибин, гірських вершин, — а також нові навколосвітні подорожі і масштабні траверси — перетини материків і океанів.

Все почалося з амбіційного та відважного Фрітьофа Нансена. Норвежець першим перейшов Гренландію на лижах, а потім здійснив ризиковану мандрівку до Північного полюса на кораблі “Фрам”. Задум майже вдався: до 90 градусу північої широти залишалися лічені сотні кілометрів, але через обмороження та голод експедиція повернула назад. Досягти Північного полюсу в на собачих упряжках під проводом ескімосів спромігся американець Роберт Пірі в 1908 році.

НАНСЕН ПІРІ маршрути географічні відкриття

Маршрути експедицій Нансена (червоний) і Пірі (жовтий)

Хоч підкорення полюсів і не мало якогось значного наукового сенсу, але на той час, початок ХХ століття, віткнути національний прапор в найнедоступнішу точку планети було справою честі. Прагнення досягти Південного полюсу перетворилося в своєрідні перегони між Норвегією та Британією.

Всього лиш кілька десятків миль не дійшов до 90-го градусу британець Ернест Шеклтон під час своєї антарктичної експедиції 1907-1909 років. Через два роки після цього все завершилося тріумфально для вже згаданого норвежця Руаля Амундсена і трагічно для британця Роберта Скотта. Амундсен, порадившись зі співвітчизником Нансеном, обрав кращу тактику: собачі упряжки. Скотт, в свою чергу, поклався на мотосани та коней. Команда британців загинула на льодовику, повертаючись назад. До слова, Амундсен також став першою людиною, яка побувала на обох полюсах.

ШЕКЛТОН АМУНДСЕН СКОТТ маршрут географічні відкриття Антарктида

Маршрути експедицій Шеклтона (блакитний), Скотта (синій) і Амундсена (червоний)

Подальше дослідження полярних регіонів велося з науково-дослідних станцій, які тут почали створювати різні країни світу. Активне вивчення внутрішніх районів Антарктиди почалося у 1957 році, що стало можливим завдяки новітній техніці, зокрема гусеничним снігоходам.

В 1959 був прийнятий Договір про Антарктику, згідно якого всі території та акваторії на південь від 60 градусу південної широти не підгялають поділу між державами і звільнені від колонізації та будь-якої людської діяльності крім науково-дослідної. Антарктида стала материком міжнародного співробітництва.

XX століття — час стрімкого науково-технічного прогресу: телефон і радіо, автомобілі та літаки, фото та відео. Ряд географічних відкриттів було здійснено з повітря. Наприклад, у 1933 році англійський льотчик Джеймс Енджел відкрив найвищий водоспад у світі, Анхель (Енджел-Фоллс). Також з’явилася можливість відносно безпечно досліджувати найнедоступніші місця планети, зокрема океанічні глибини.

Морські дослідження проводилися сотні років, але сягнути дна вдавалося далеко не завжди. Перша грандіозна океанографічна експедиція була організована британцями в кінці XIX століття на судні “Челленджер”, а в середині ХХ століття відбулася радянська експедиція “Вітязя”, оснащеного ехолотами та іншою сучасною технікою для вивчення океанічного дна. Одним із найвидатніших дослідників океану в XX столітті був француз Жак Ів Кусто.

У 1960 році відбулася визначна подія в дослідженні Землі. На підводному човні “Трієст” людина вперше сягнула найглибшої точки океану та планети, Маріанської западини, яку в 1875 році виявла згадувана експедиція на “Челлленджері”. Героями стали американський військовий Дон Волш та французький океанолог Жак Піккар. Через більш ніж 50 років цей подвиг повторив відомий голлівудський режисер Джеймс Кемерон на човні “Deepsea Challenger”.

Крім полюсів та глибоководних жолобів, ми також прагнули і прагнемо підкорювати висоти. Люди займаються альпінізмом та скелелазанням вже сотні років, а зійти на найбільші вершини вдалося лиш відносно недавно. Джомогунгма, або Еверест, найвищий пік планети з висотою 8850 метрів, був підкорений у 1953 році непальцем Тенцингом Норгеєм та новозеландцем Едмундом Хілларі. Цей подвиг розвіяв міф про недосяжність “восьмитисячників” та надихнув альпіністів на підкорення решти світових вершин.

На сьогодні подорожі світом стали доступними для кожного, чому ми маємо завдячувати героям-мандрівникам минулих століть.

“Географічні відкриття і дослідження” – це розроблена нами тема з онлайн курсу географії для Знання Онлайн. Інші безкоштовні уроки даної теми – за цим посиланням. Слідкуйте на оновленнями нашого сайту, щоб бути в курсі нових корисних матеріалів. Бажаємо цікавої підготовки до ЗНО з географії!


 

Мітки: географічні відкриття, сучасні географічні дослідження, підкорення Евересту, підкорення полюсів
Share the joy
  •  
  •  
  •  
  •  

1 comment

  1. Virtual Private Servers

    Руд- ницький перший склав комплексну географічну характеристику України і опрацював українську географічну термінологію, створив першу фізичну карту території нашої країни, видав кілька великих праць про Україну, що були перекладені різними європейськими мовами. Нині географи України досліджують природні особливості її території для потреб господарства, для відпочинку і лікування людей, для розвитку туризму.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ви можете використовувати ці теги HTML: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>